ДОКУМЕНТ ДНЯ

100 років крилам «Антонова»

09 вересня 2020 року Київський авіазавод відзначає 100-річчя від дня свого заснування. Серійний завод «Антонов» був створений рішенням Ради Військової Промисловості від 09 вересня 1920 року № 15178 під назвою «Державний авіаційний завод № 12» (ДАЗ-12) на базі дрібних розрізнених ремонтних майстерень для ремонту літаків закордонного виробництва, що були на озброєнні. Першим директором заводу і фактично його організатором був професор В.Ф. Бобров.

З 1925 року завод розпочав власне серійне виробництво літаків. Під керівництвом конструктора К.О. Калініна був розроблений перший чотиримісний пасажирський літак К-1 (1920-і рр.). У 1932–1934 роках на заводі були запущені у серійне виробництво швидкісний шестимісний пасажирський літак ХАІ-1, Як-3 і Як-9 (1940-і рр.). З 1948 року завод почав випуск літаків серії Ан: Ан-2 (1948 р.), Ан-8 (1954 – 1956 рр.), Ан-24 (1959 – 1978 рр.), Ан-32 та Ан-34 (з 1979 р.), Ан-26 (1969 – 1985 рр.), Ан-124 «Руслан» (1979 – 2003 рр.).

Протягом своєї столітньої історії завод неодноразово змінював назву, підпорядкування і статус. Завод «АВІАНТ» 30 жовтня 2008 року увійшов до складу Державного авіабудівного концерну «Антонов».

  1. Відомості щодо літаків, моторів та радіаторів, випущених з ремонту та виготовлених на авіазаводі № 12 з 1 січня 1921 – 1 січня 1922 рр.

27 січня 1922 р.

Держархів Київської області, ф Р-233, оп. 1, спр. 232, арк. 5


29 серпня відзначається День пам’яті захисників України, присвячений пам’яті загиблих у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Дата приурочена до дня найбільших втрат української армії на Донбасі – дня виходу з оточення в Іловайську 29 серпня 2014 року. За офіційними даними, під час Іловайської операції і подальшого розстрілу в так званому «зеленому коридорі» 366 українських воїнів загинуло, 429 отримали поранення різного ступеню тяжкості, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти.

День пам’яті захисників України установлений відповідно до указу Президента України від 23 серпня 2019 року № 621/2019. На вшанування пам’яті військовослужбовців та учасників добровольчих формувань, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, під час проведення заходів державними службовцями та представниками громадськості використовується як елемент одягу стилізований знак пам’яті «Сонях»

 

  1. Біографія загиблого учасника АТО, Героя України Лужевського Р.М. Держархів Київської області, ф. 5703, оп. 1, спр. 2, арк. 8

  1. Копія Грамоти про присвоєння звання Герой України Лужевському Р.М. листопада 2014 р. Держархів Київської області, ф. 5703, оп. 1, спр. 3, арк. 9

  1. Лист учня 5-го класу Київської школи № 320 учаснику АТО. Держархів Київської області, ф. 5703, оп. 1, спр. 27, арк. 1-2

  1. Малюнок Приходько Крістіни, 10 років, с. Рогізки, Чернігівська область. Держархів Київської області, ф. 5073, оп. 1, спр. 29, арк. 2

 


24 серпня Україна святкує День незалежності – державне свято, яке відзначається щороку на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному вигляді. Але спочатку Днем проголошення незалежності України було встановлено 16 липня, оскільки в цей день у                1990 році Верховною Радою Української PCP була прийнята Декларація про державний суверенітет України.

Після ухвалення 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української РСР Акта проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. 20 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про День незалежності України», який з того часу святкується 24 серпня.

Проголошення незалежності України активізувало процес запровадження атрибутів національної державності (гімну, герба, прапора, державної мови, інституту президентства тощо) та сприяло переосмисленню історичного минулого.

  1. Положення про Український національний прапор. (Документи V сесії XXI скликання Вишневої міської Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області). 22 січня 1991 року.

Державний архів Київської області, Р-5699, оп. 1, спр. 327, арк. 23

 
  1. Проєкт рішення VІІ сесії XXI скликання Вишневої міської Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області щодо перейменування вулиць міста. 17 вересня 1991 року.

Державний архів Київської області, Р-5699, оп. 1, спр. 327, арк. 108

 
  1. Доповідь голови виконкому Вишневої міської Ради народних депутатів Вінниченка А.В. «Про підсумки економічного і соціального розвитку міста в 1991 році». (Фрагмент). (Документи VІІІ сесії XXI скликання Вишневої міської Ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області). 23 січня 1992 року.

Державний архів Київської області, Р-5699, оп. 1, спр. 340, арк. 6-8

 


28 липня виповнюється 140 років від дня народження Володимира Кириловича Винниченка (16 (28) липня 1880, Єлисаветград, Херсонська губернія, Російська імперія – 6 березня 1951, Мужен, Франція) – українського політичного та громадського діяча, прозаїка, драматурга та художника. У 1917 – 1918 рр. В.Винниченко – член Української Центральної Ради, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ, автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР. Один з керівників антигетьманського перевороту. Після позбавлення гетьмана П.Скоропадського влади 14 листопада 1918 року став головою Директорії. Незабаром через суперечності з С.Петлюрою пішов у відставку та виїхав за кордон. Після недовгого перебування в радянській Росії та Україні у 1920 році остаточно виїхав в еміграцію.

         В.Винниченко – письменник світового рівня; автор романів «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «По-свій!» (1913), «Божки» (1914), «Заповіт батьків» (1914), «Хочу!» (1915), «Записки кирпатого Мефістофеля» (1917), «Поклади золота» (1927), «Сонячна машина» (1928), «Нова заповідь» (1932), «Лепрозорій» (1938), «Слово за тобою, Сталіне!» (1950).

  1. Відозва Директорії. 15 листопада 1918 року.

Держархів Київської області, Р-2793, оп. 2, спр. 10, арк. 50

 

  1. Телефонограма щодо розповсюдження прокламацій із закликами скинути владу Гетьмана. 19 листопада 1918 р.

Держархів Київської області, Р-2793, оп. 56, спр. 19, арк. 19

 

  1. Лист начальника освідомого відділу начальнику Старокиївського району     м. Києва про необхідність проведення обшуку та затримання Володимира Винниченка. Листопад 1918 року.

Держархів Київської області, Р-2793, оп. 2, спр. 315, арк. 1


21 червня – 120 років від дня народження Катерини Михайлівни Грушевської (21 червня 1900 р., Львів – 30 березня 1943 р., Темлаг) – етносоціолога, фольклориста, етнографа, культуролога, перекладача з європейських мов, члена київського товариства «Просвіта» (1918), секретаря Українського соціологічного інституту (УСІ; 1919 – 1924), дійсного члена НТШ у Львові (1927), вченого секретаря Культурно-історичної комісії при ВУАН та Комісії історії пісенності Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН (1924 – 1930), керівника УАН (1925 – 1930), редактора журналу «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» (1926 – 1930). Донька М.С.Грушевського.

Анкета К.М.Грушевської, заповнена для вступу до професійної спілки робітників освіти (РОБОС).

5 травня 1924 р.

Держархів Київської області, Р-51, оп. 1, спр. 584, арк. 97-97зв.


26 квітня – Міжнародний день пам’яті Чорнобиля. Чорнобильська катастрофа, спричинена двома тепловими вибухами і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Викид радіоактивних речовин дорівнював своєю потужністю 300 Хіросімам. Загальна кількість евакуйованих із зон забруднення становила 200 тис. осіб.

Сьогодні, коли палають чорнобильські ліси, назва «Чорнобиль» знову стала синонімом біди. Як і тоді, на передовій – пожежники, почорнілі від диму і втоми, вони рятують нас від наслідків нашої ж діяльності.

Тим, хто першим зустрів вогняний радіоактивний вихор у тому, вже далекому тепер, 1986 році, і назавжди залишився молодим, присвячується…

Герой Радянського Союзу Володимир Павлович Правик,

лейтенант збройних сил. 1983 р.

Державний архів Київської області, Р-5603, оп. 1, спр. 1, арк. 29

 

1. Табель учня 10-А класу Чорнобильської школи № 1 Правика В.П. 1978-1979 рр.

Державний архів Київської області, Р-5603, оп. 1, спр. 1, арк. 22-22зв.

2. Курсант Правик В. (на фото – зліва). Черкаси, училище. 1979 р.

Державний архів Київської області, Р-5603, оп. 1, спр. 1, арк. 36

 

3. Анкета учасників ліквідації аварії на ЧАЕС Правика П.О. та Правик Н.І. 1993 р.

Державний архів Київської області, Р-5603, оп. 1, спр. 1, арк. 19-21

4. Вимпел «Пам’ять мужності і слави», який вручався на змаганнях з пожежно-прикладного спорту.

Державний архів Київської області, Р-5603, оп. 1, спр. 1, арк. 38

 

 


21 – 24 квітня минає 100 років від часу підписання Варшавського договору (1920 р.) – політичних і військових конвенцій між Польщею та Українською Народною Республікою. За ними в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу проти радянських військ Симон Петлюра погоджувався визнати українсько-польський кордон по річці Збруч і далі по Прип’яті до її гирла. Згідно з договором польський уряд Юзефа Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. До Польщі мала відійти Східна Галичина та 5 повітів Волині, тобто територія, що належала Австро-Угорщині і Росії. Це означало тимчасове зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини.

Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками С.Петлюри – В.Винниченком, М.Грушевським, С.Вітиком, І.Мазепою та ін. Вкрай негативно до нього поставилася більшість населення окупованих Польською республікою територій, яке потерпало від іноземного панування. Природньо, що факт підписання Варшавського договору та його наслідки були використані у більшовицькій антипетлюрівській пропаганді.

Генерал Антоній Лістовський та Головний Отаман Симон Петлюра в день вручення прапору 6-й Січовій дивізії. Бердичів, 21 квітня 1920 р.

  1. Більшовицька листівка «Відповідь пану гетьману Петлюрі». 1920 р.

Державний архів Київської області, Бібліотечний фонд «Листівки і плакати», спр. 5, арк. 352

 


4 березня (за іншими документами 5 березня) виповнюється 150 років від дня народження Євгена Оскаровича Патона (20 (21) лютого [4 березня (5 березня)] 1870, м. Ніцца, Франція. Український радянський вчений у галузі зварювальних процесів і мостобудування, автор понад 350 праць. Відомий роботами з питань статики споруд і конструювання залізних мостів. Сформулював принципи розрахунку і побудови клепаних мостів, спроектував та керував будівництвом більше як 50 таких мостів. У 1934 р. вперше у світі створив спеціалізований Науково-дослідний інститут електрозварювання, що нині носить його ім’я. Академік АН УРСР (1929). Герой Соціалістичної Праці (1943), лауреат Сталінської премії. Заслужений діяч науки УРСР (1940). Батько академіка Бориса Патона.

  1. Протокол № 70 засідання Президії Київського губернського виконавчого комітету 5-го скликання від 3 грудня 1923 р. (Фрагмент).

Держархів Київської області, Р-405, оп. 1, спр. 117, арк. 234.

  1. Виправлення до проекту угоди з редакцією «Культура», внесені Є.О.Патоном. 24 жовтня 1928 р.

Держархів Київської області, Р-2958, оп. 1, спр. 11, арк. 63-64

  1. Звіт акад. Є.О.Патона про відрядження до Макіївки, направлений до комісії науково-культурної пропаганди ВУАН. Липень 1932 р.

Держархів Київської області, Р-710, оп. 1 спр. 1232, арк. 7-8


21 лютого – 170 років від дня народження Вікентія В’ячеславовича Хвойки (чеськ. Čeněk Chvojka; 9 [21] лютого 1850 – 20 жовтня [2 листопада] 1914)  – українського і російського археолога чеського походження.

1893 р. відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20 тисяч років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток мамонтів. 1896 р. відкрив пам’ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, а також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам’яток і встановив час її виникнення (4-3 тисячоліття до н. е.). Досліджував пам’ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині. У 1898–1900 рр. провів розкопки на Середньому Придніпров’ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. – II століття) і Черняхівської (ІІ – V століття) культур. Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, здійснив розкопки на горі Киселівці (1894 р.), Старокиївській горі (1907 – 1908 рр.), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла. Відіграв велику роль у заснуванні у 1899 р. Київського музею старожитностей та мистецтв (нині Національний музей історії України).

  1. Рапорт київського поліцмейстера Київському губернатору щодо розкопок у Києві по вулиці Кирилівській. 5 жовтня 1893 р.

Держархів Київської області, Ф-1, оп. 43, спр. 16, арк. 1-1зв.

  1. Лист Імператорської Археологічної Комісії до Київського губернатора щодо надання В.В.Хвойці дозволу на проведення археологічних розкопок у Київському повіті. 8 травня 1897 р.

Держархів Київської області, Ф-1, оп. 45, спр. 430, арк. 1

  1. Лист Імператорського Московського Археологічного Товариства до Київського губернатора щодо відрядження В.В.Хвойки для проведення розкопок у Київській губернії. 11 квітня 1905 р.

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 41, спр. 189, арк. 1


4 лютого виповнюється 140 років від дня народження Климента Васильовича Квітки (23 січня (4 лютого) 1880, с. Хмелів, нині Сумської області) український музикознавець-фольклорист, чоловік Лесі Українки, в’язень концтаборів (КарЛАГ). К. Квітка зібрав понад 6000 українських та кількасот білоруських, румунських, молдавських, російських, грецьких пісень та творів інструментальної музики. Чимало записав їх з голосу Лесі Українки та Івана Франка. Вершиною етнографічного шляху К.Квітки став збірник «Українські народні мелодії», де вміщено 743 зразки українських пісень. Понад 200 мелодій із записів К.Квітки використали українські та російські композитори як теми для симфонічно-інструментальних творів.

  1. Анкета К.Квітки. 16 травня 1926 р.

Державний архів Київської області, Р-742, оп. 1, спр. 264, арк. 37-37зв.


28 січня – 100 років від моменту заснування театру імені Івана Франка. Його було засновано у м. Вінниці у 1920 р. частиною акторів Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою та акторами Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою. Об’єднавшись, митці утворили театральний колектив під назвою «Новий Драматичний театр імені Івана Франка», керівником якого було обрано Гната Юру. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 р. виставою «Гріх» Володимира Винниченка. У 1923 р. театр ім. І.Франка як Державний театр УРСР був переведений до столиці України – м. Харкова, а влітку 1926 р., за рішенням уряду, – до м. Києва, де він розташувався у будівлі колишнього театру Соловцова.

   Указом Президента України від 11 жовтня 1994 р. театру ім. І.Франка надано статус Національного.

  1. Лист дирекції театру ім. І.Франка до президії Київського окрвиконкому. 28 травня. 1927 р.

Держархів Київської області, Р-112, оп. 1, спр. 3848, арк. 48-48зв.

2. План роботи з охорони праці театру ім. І.Франка на 1929-1930 рр.

Держархів Київської області, Р-768, оп. 1, спр. 378, арк. 31

  1. Витяг з протоколу № 31 засідання президії Київської міськради від 8 лютого 1930 р.

Держархів Київської області, Р-112, оп. 1, спр. 7001, арк. 10


01.01.2020

3 січня – 125 років від дня народження Бориса Миколайовича Лятошинського (22 грудня 1894 (3 січня 1895), м. Житомир, Російська імперія15 квітня 1968, м. Київ, СРСР) – українського композитора, диригента і педагога, одного з основоположників модернізму в українській класичній музиці. Є автором романсів на вірші О.Пушкіна, І.Франка, Л.Первомайського, обробок українських народних пісень для голосу з фортепіано, двох кантат («Урочиста кантата» і «Заповіт»), опер «Щорс» і «Золотий обруч», 5 симфоній, хорів, музики до театральних вистав і кінофільмів тощо. Неодноразовий член журі міжнародних конкурсів, активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії. Виховав нову плеяду композиторів: І.Шамо, В.Сильвестров, І.Карабиць, Є.Станкович, О.Канерштейн, М.Полоз. Нагороджений званнями Заслуженого діяча мистецтв УРСР (1945), народного артиста УРСР (1968), державними преміями СРСР (1946, 1952) та УРСР ім. Т.Г.Шевченка (1971).

  1. Анкета Лятошинського Б.М. для вступу до Спілки робітників мистецтва «Робмис». 26 листопада 1924 р.

Держархів Київської області, Р-768, оп. 1, спр. 66, арк. 74-74зв.

1.1. Анкета Лятошинського Б.М. 26 листопада 1924 р. - Р-768, оп. 1, спр. 66, арк. 741.2. Анкета Лятошинського Б.М. 26 листопада 1924 р. - Р-768, оп. 1, спр. 66, арк. 74зв. IMG_0288

  1. Вимогова відомість на виплату зарплати працівникам Державного Музично-Драматичного Інституту ім. Лисенка. Квітень 1928 р.

Держархів Київської області, Р-768, оп. 1, спр. 210, арк. 32-32зв.

2.1. Вимогова відомість на виплату зарплати працівникам Держ. Муз.-Драм. Інституту. Квітень 1928 р. - Р-768, оп. 1, спр. 210, арк. 32. IMG_02772.2. Вимогова відомість на виплату зарплати працівникам Держ. Муз.-Драм. Інституту. Квітень 1928 р. - Р-768, оп. 1, спр. 210, арк. 32зв. IMG_0278


1 січня – 140 років від дня народження Магомета Йосипа Яковича (1 січня 1880 27 вересня 1973) українського вченого-селекціонера, лауреата Сталінської премії (1948 р.). Від 1904 р. працював садівником у маєтку Йосипа Юркевича (с. Криве, нині Попільнянського району Житомирської області). Від 1912 р. інструктор із садівництва, згодом завідувач садового відділу Сквирської земської управи, секретарем якого деякий час працював М.Т.Рильський. У 1919 р. заснував перше в Україні кооперативне товариство насіннєвих, садових, городових і селекційних інтенсивних культур, яке у 1922 р. було реорганізоване у Сквирську губернську селекційно-помолочну станцію, а у 1938 р. у Дослідне поле, підпорядковане Українському НДІ овочівництва (очолював його до 1964 р.). Вивів сорти аґрусу Сквирський, кавуна Сквирський № 10, суниці Доктор Юркевич, півонії Максим Рильський та ін.

  1. Рукопис брошури Й.Магомета «В садах України». Фрагменти. 1962 р.

Держархів Київської області, Р-915, оп. 2, спр. 109, арк. 2, 3, 9, 22

  1. Магомет Й.Я. у кабінеті. 1961 р.

Держархів Київської області, Р-915, оп. 2, спр. 109, арк. 44

  1. Народний селекціонер – лауреат Сталінської премії І.Я.Магомет працює на Сквирському дослідному полі. 1965 р.

Держархів Київської області, Р-5521, оп. 1, спр. 233, арк. 3а


Четверта субота листопада – День пам’яті жертв голодоморів – щорічний національний пам’ятний день в Україні. Запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам’яті жертв голодоморів». Після декількох змін указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 року була знов затверджена назва «День пам’яті жертв голодоморів».
Служба безпеки України, яка за дорученням В.Ющенка відкрила кримінальну справу № 475 за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932 – 1933 рр., одержала в грудні 2009 року науково-демографічну експертизу від Інституту демографії та соціальних досліджень, згідно з якою прямі втрати від голоду (надсмертність) обчислювалися в кількості 3941 тис. осіб, а непрямі втрати (дефіцит народжень) – 1122 тис., разом – 5063 тис. осіб. Додатково демографами було введено в обіг поняття «кумулятивних втрат», тобто втрат, зумовлених неможливістю для померлих і ненароджених брати участь у відтворенні народонаселення в наступному поколінні – круглим числом у 5 млн. осіб.

  1. Заява члена Ковтунівського колгоспу «Червоний сніп» Бондаренка М.П. 12 квітня 1932 р. –

Держархів Київської області, Р-292, оп. 1, спр. 1792, арк. 114-114зв.

  1. Повідомлення Коростишівського відділу наросвіти. Квітень 1933 р. – Держархів Київської області, Р-144, оп. 1, спр. 55, арк. 58

  1. Спогади Бугай К.І., жительки с. Нова Оржиця Згурівського району Київської області. 90-і рр. ХХ ст. –

Держархів Київської області, Р-5602, оп. 1, спр. 4, арк. 1-1зв.


10 жовтня 2019 року – 130 років від дня народження Михайла Опанасовича Драй-Хмари

Михайло Драй-Хмара (28 вересня (10 жовтня) 1889 р. – 19 січня 1939 р. ) – український поет-неокласик, мовознавець, літературознавець, перекладач.  У 19181923професор Кам’янець-Подільського університету, інституту народної освіти. 19231929  професор кафедри українознавства Київського медичного інституту. У 19301933 працював у Науково-дослідному інституті мовознавства при ВУАН. 1935 р. був звинувачений у приналежності до «таємної контрреволюційної діяльності групи професора Миколи Зерова». Загинув у концтаборі ГУЛАГ СРСР на Колимі. Реабілітований 1989 р.

  1. Анкета члена профспілки «Робос» М.О.Драй-Хмари. 22 травня 1924 р.

Держархів Київської області, Р-51, оп. 1, спр. 754, арк. 511-511зв.

  1. 2. Анкета члена секції наукових робітників союзу «Робос» М.О.Драй-Хмари.

20 вересня 1926 р.

Держархів Київської області, Р-742, оп. 1, спр. 259, арк. 54-54зв.


До 90-річчя від дня народження Д.В.Павличка

Дмитро Васильович Павличко (нар. 28 вересня 1929, с. Стопчатів, нині Косівський район Івано-Франківської області) – український поет, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, Герой України. Один з організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка. У 2006–2011 рр. – Голова Української Всесвітньої Координаційної Ради.

 Заява Д.Павличка про вихід з рядів КПРС. 22 березня 1990 р.

Держархів Київської області, П-28, оп. 9, спр. 116, арк. 106-107

7 серпня 2019 року – 200 років від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (26 липня (7 серпня) 1819, с. Вороніж, Глуховський повіт, Чернігівська губернія – 2 (14) лютого 1897, хутір Мотронівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія) – одного з лідерів українофільства, поета, прозаїка, фольклориста та етнографа, перекладача, критика, редактора, історика, видавця, що створив одну з перших версій українського алфавіту та був головним автором першого повного українського перекладу Біблії.

  1. Таємне розпорядження попечителя Київського учбового округу щодо вилучення творів П.Куліша, Т.Шевченка, М.Костомарова. 22 вересня 1847 р.

Держархів Київської області, Ф-347, оп. 1, спр. 123, арк. 49

 

  1. Секретний лист Київського військового, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д.Г.Бібікова щодо вилучення заборонених праць П.Куліша, Т.Шевченка і М.Костомарова. Вересень 1847 р.

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 3, спр. 7577, арк. 5


28 липня у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира щорічно відзначається День Хрещення Київської Русі-України.

         Державне свято встановлене в рамках святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі згідно з Указом Президента України від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День Хрещення Київської Русі-України». Це свято – символ соборності усіх українців і всіх українських земель навколо єдиного державного і духовного центру – столиці України Києва.

Список документів щодо святкування річниці хрещення Русі

  1. Вигляд церкви, влаштованої Митрополитом Петром Могилою із залишків давньої Десятинної церкви. Літографія Г.Т.Корчак-Новицького.

Держархів Київської області, Р-2412, оп. 2, спр. 201, арк. 30

  1. Лист управляючому Київською єпархією від єпископа Подільського і Брацлавського Пімена. 25 травня

1920 р. Держархів Київської області, Р-4752, оп. 1, спр. 1234, арк. 1-1зв.

  1. Відомості про релігійні обряди та грошові прибутки православних громад Київської області за 1963 -1971 рр.

Держархів Київської області, Р-5571, оп. 1, спр. 21, арк. 1


9 березня 2019 року – 205 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка (25 лютого (9 березня) 1814 р., с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) – 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) – українського поета, автора «Кобзаря», поем, «Тризна», Наймичка», «Сон», «Кавказ» тощо, письменника, художника, академіка Імператорської академії мистецтв, громадського та політичного діяча.

шева

  1. Дозвіл на відкриття виставки художніх творів Т.Г.Шевченка, наданий відомому киянину – власнику київської типографії В.С. Кульженку.

5 березня 1911 року.

№9 Ф-2_227_20_18 Дозвіл на відкриття виставки художніх творів Шевченка...-1

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 227, спр. 20, арк. 18

  1. Каталог картин з роботами Т.Г. Шевченка та інших художників, що експонуються на виставці, присвяченій пам’яті Кобзаря, проводи мій у міському музеї. 1911 рік.

№10 Ф-2_227_20_23 Каталог картин...-1№10 Ф-2_227_20_22зв. Каталог картин...№10 Ф-2_227_20_15 Каталог картин,що включає роботи Т.Г. Шевченка та ін. художників...№10 Ф-2_227_20_22 Каталог картин...№10 Ф-2_227_20_15зв Каталог картин...

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 227, спр. 20, арк. 15-15зв., 22-23


20 лютого 2019 року – 130 років від дня народження Ревуцького Льва (Левка) Миколайовича (8 (20) лютого 1889, Іржавець, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія – 30 березня 1977, Київ, Українська РСР) – українського композитора, педагога, музичного і громадського діяча. Започаткував нові напрями розвитку української фортепіанної музики (соната, прелюдія, концерт для фортепіано – удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Шевченка за 1966 р.), а також новаторський підхід до обробки народної пісні для голосу із фортепіанним супроводом (цикли “Козацькі пісні”, “Сонечко”, “Галицькі пісні” тощо).

555

1. Анкета члена профспілки працівників мистецтва «Робмис» Ревуцького Л.М. 1925 р.

1.1. Анкета... IMG_9289_V (1) -1=11.2. Анкета...IMG_9291_V-1=1

Держархів Київської області, Р-768, оп. 1, спр. 66, арк. 78-78зв.

  1. Список «товаришів, висунутих на преміювання як найкращих», надісланий до бригади соцзмагання та ударництва місцевим бюро СНР при Музтеаінституті ім. Лисенка 1933 р.

2.1. Р-742, оп. 1, спр. 135, арк. 88.2.2. Р-742, оп. 1, спр. 135, арк. 88зв.2.3. Р-742, оп. 1, спр. 135, арк. 89.

Держархів Київської області, Р-742, оп. 1, спр. 135, арк. 88-89


30 січня 2019 року – 185 років від дня народження Антоно́вича Володи́мира Боніфа́тійовича

(18 [30] січня 1834, м. Махнівка Махнівського повіту Київської губернії (нині Козятинського району Вінницької області — 8 [21] березня 1908, м. Київ) — українського історика, археолога, етнографа, археографа, член-кореспондента Російської АН з 1901 р., професора Київського університету з 1878 р., співорганізатора Київської Громади, члена Київського товариства старожитностей і мистецтв, голови української історичної школи.

33333

  1. Рапорт Київського земського справника до Начальника Київської губернії Генерал-лейтенанта П.І.Гессе щодо суспільно-політичної діяльності студентів Університету св. Володимира у Київській губернії.

5 січня 1860 року.

241241241241

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 175, спр. 458, арк. 11-12зв.

  1. Прохання В.Антоновича до Начальника Київської губернії щодо надання йому дозволу на проведення розкопок на території Київського та Сквирського повітів.

15 травня 1878 року.

241

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 13, спр. 198, арк. 7

  1. Циркуляр Київського віце-губернатора Баумгартена щодо сприяння В.Б.Антоновичу у проведенні розкопок у Київській губернії.

23 червня 1881 року.

241

Держархів Київської області, Ф-2, оп. 17, спр. 215, арк. 8


Біля колиски Злуки: як у 1919 році відзначали подію

Цікавий документ виявила співробітник відділу використання інформації документів державного архіву головний архівіст Рена Коваленко.

“Звичайний” обіжник, виданий 21 січня 1919 року в Києві в правлінні всеукраїнської спілки споживчих товариств «Дніпросоюз», розкриває практичний аспект підготовки свята проголошення Злуки. Попри всю контроверсійність і динамізм самоідентифікації українців у той час, подія безперечно набула державного статусу, про що свідчить і видання Д. Коліухом відповідного розпорядження. Зауважимо, що для діячів кооперації проголошення Соборності вкладалося в логіку продовження оформлення самостійності Української Народної Республіки.

999


12 січня 2019 року – 110 років від дня народження Марії Оксентіївни Примаче́нко, також Приймаче́нко (30 грудня 1908 (12 січня 1909), село Болотня, нині Іванківський район, Київська область — 18 серпня 1997, там само) — української народної художниці, представниці «наївного мистецтва»; лауреата Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка, заслуженого діяча мистецтв УРСР з 1970 року, народної художниці України. 2009 рік за рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Примаченко.

image003

про М.Примаченко

Постанова № 828 Київського обкому Компартії України та виконкому обласної Ради депутатів трудящих від 29 жовтня 1960 року «Про представлення до нагородження урядовими нагородами працівників культури області»

Держархів Київської області, Р-880, оп. 11, спр. 2318, арк. 64-65

241 241