М. Ф. Біляшівський український археолог, етнограф, мистецтвознавець

22.10.202223.10.2022 admin

Микола Федотович Біляшівський – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч, один з фундаторів вітчизняної музейної справи, народився 12 (24) жовтня 1867 року у м. Умань Уманського повіту Київської губернії у родині священика.

Освіту отримував спочатку у 2-й Київській гімназії, а згодом на юридичному факультеті Університету Св. Володимира, але з юнацьких років через все життя проніс любов до збирання та вивчення старожитностей.

У 1902 році М.Ф.Біляшівському було дозволено видавати журнал «Археологическая летопись Южной России», який мав виходити 6 разів на рік. Цьому передувало звернення М.Ф.Біляшівського та конфіденційне листування між очільниками губернських відомств стосовно благонадійності прохача: «його моральних якостей, становища у суспільстві, освітнього цензу та попередньої літературної діяльності, що надають йому право на видання та редагування проектованого ним журналу». Рапорт Київського поліцмейстера, розміщеній у пропонованій виставці, надає нам безцінну інформацію щодо державної служби, майнового стану та опублікованих наукових праць М.Ф.Біляшівського.

З лютого 1902 року М.Ф.Біляшівський обіймав посаду директора Київського художньо-промислового і наукового музею імені государя імператора Миколи Олександровича, ставши, фактично, одним з фундаторів музейної справи на українських землях. Був ініціатором і організатором численних виставок на базі музею, археологічних та етнографічних експедицій. У Державному архіві Київської області зберігається звіт про одну з таких, що тривала вже після початку першої світової війни.

У період УНР виконував обов’язки комісара з охорони пам’яток Київської губернії. Був членом Української Центральної Ради другого складу. Як голова Відділу охорони пам’яток старовини й мистецтва у 1918 році став автором першого Закону Української республіки про охорону пам’яток історії, культури і мистецтва.

Наприкінці травня 1919 року М.Ф.Біляшівського одноголосно було обрано академіком Всеукраїнської Академії наук «по катедрі археології».

10 липня 1920 року згідно з розпорядженням Голови Всеукраїнського комітету охорони пам’яток мистецтва та старовини М.Ф.Біляшівському під його одноособовий нагляд і відповідальність був доручений 1-ий Державний Музей (так за радянської влади стали називати Київський художньо-промисловий і науковий музей), посаду керівника якого займав до 1923 року. В яких умовах доводилося працювати музейникам яскраво свідчить службова записка М.Ф.Біляшівського до завідуючого Губнарпросвітою Київщини від 6 серпня 1921 року.

Останній представлений у виставці документ – анкета М.Ф.Біляшівського, заповнена ним у 1924 році під час вступу до професійної спілки працівників освіти – Робос, у якій він стисло розкриває ряд основних біографічних віх свого життя.