Остарбайтери Київщини: документи

 

«Споминали свою рідну Україну…»

З весни 1942 р. потреба німецької економіки у дешевій робочій силі з окупованих східнослов’янських земель постійно зростала. Для мобілізації трудових ресурсів окупаційна влада почала вживати примусові заходи: молоді надсилалися повістки з погрозами в разі непокори застосувати покарання до батьків; на вулицях і ринках проводилися облави на юнаків та дівчат.

Молодь, примусово вивезена до Німеччини, Австрії, Бельгії, Італії та ін., потрапляла в умови несвободи у чужій країні, вороже налаштованого оточення, що нерідко супроводжувалося утисками та знущаннями, приниженням гідності, постійним недоїданням та нелюдськими побутовими умовами.

В одному з представлених тут листів його авторка Ольга Кепша (з с. Велика Олександрівка Бориспільського району Київської області), описує, як на Великдень її з товаришами нагодували «хуже ніж у будень», «дали супу такого, що луче варили у нас свиням. […] Сіли за стіл, заплакали, заспівали Христос воскрес… споминали… свою рідну Україну і свою рідну сім’ю».

Проте і в більш сприятливих умовах юні остарбайтери жили у тузі за родиною та рідним краєм. У листуванні остарбайтерів з рідними ця журба є головним лейтмотивом. Вражає витончена поетична форма, у якій проста селянська дівчина (Марія Пустовіт з с. Луб’янка Рокитнянського району Київської області), звертається до своєї неньки, «матіночки-утіночки», «сестрички-перепілочки» і, ніби у традиції давньоукраїнського плачу, тужить: «Ой, матіночко, нащо я зосталась на таке життя, чом я не вмерла, нащо ви мене, матіночко, таку нещасну на світ породили, нема ж нікому так, як мені…».

Листи представила головний спеціаліст
відділу використання інформації документів
державного архіву Рена Коваленко

Лист Кепши Ольги, с. Велика Олександрівка, Бориспільський р-н. – . Р-4826, оп. 1, спр. 55, арк. 7-7зв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лист Пустовіт Марії, с. Луб’янка, Рокитнянський р-н. – Р-4826. оп. 1, спр. 372, арк. 249. P1400957-P1400958 зв.

 

 

 

 

 

 

 

Правовий статус іноземного робітника в нацистській Німеччині та його становище залежало від національності («раси») і стосунків Рейху з країною, звідки походив іноземний робітник. Частка «східних працівників» серед усіх іноземців складала: у сільському господарстві 30%, у видобувній промисловості – майже дві третини, у металургійній – 52%, у хімічній – 36%, у будівельній – 23%, на транспорті – 52%. Найгірші умови розміщення остарбайтерів, їх мінімальний харчовий раціон, занижені норми оплати праці при завищеному оподаткуванні, недостатнє забезпечення одягом, обов’язкове носіння знаку «OST», принизливі покарання (у тому числі колективні тюремні ув’язнення і позбавлення хлібного раціону, фізичні знущання та смертна кара) тощо були закріплені нацистами законодавчо. Незважаючи на те, що становище «східних робітників» з часом дещо змінювалося на краще, остарбайтери, які становили найчисельнішу групу серед іноземних робітників Рейху, залишалися найбільш безправними до кінця війни.

Серед документів архіву зберігаються «Arbeitsbuch Für Ausländer» – «Трудові книжки для іноземців» – основні документи, що регулювали перебування остарбайтерів на території Рейху у період з 1942 – 1945 рр.             З трудової книжки Головач Ольги з с. Єрківці, що на Переяславщині, видно, що вона змінила декілька місць роботи. Бували випадки переходу остарбайтерів до інших господарів за власним бажанням, деякі влаштовували втечі, аби змінити місце роботи, але найчастіше «східних робітників» переводили на інше місце роботи примусово. З листів відомо, що остарбайтери часто боялися, що після завершення польових робіт їх можуть відправити на фабрику, де умови утримання були значно гіршими.

Лист Примаченко Варвари з с. Іванків Київської області дає досить повне уявлення про умови праці остарбайтерів у промисловості і сфері обслуговування. Разом з тим привертає увагу опис факту колективного покарання за відмову носити знак «OST».

  1. Трудова книжка Головач Ольги, с. Єрківці, Переяславський район, Київська область. 1942-1943 рр. –

Державний архів Київської області,  Р-5597, оп. 1, спр. 183828, арк. 4-5зв., 8зв.-9, 23зв.

 

 

 

 

 

  1. Лист Примаченко Варвари, с. Іванків, Київська область. Січень 1943 р. –

Державний архів Київської області, Р-4826. оп. 1, спр. 171, арк. 115-115зв.

 

 

 

 

 

  1. Кірієнко Марія, с. Зазим’є, Броварський р-н, Київська область. –

Державний архів Київської області, Р-4826, оп. 1, спр. 68, арк. 47

 

 

 

 

 

Більшість остарбайтерів працювали у промисловості, в основному на військових підприємствах Рейху. Їх дармову працю використовували більше 200 компаній. І, хоча остарбайтерам виплачувалася незначна заробітна плата, купити на неї щось було непросто, оскільки в Німеччині існувала карткова система, а «робітникам зі сходу» карток не видавали. Особливо остарбайтери, які працювали у промисловості, страждали від голоду, оскільки законодавчо німецькій уряд встановив даній категорії робітників найгірші умови харчування, порівняно з усіма іншими групами примусових робітників Рейху.

Східним робітникам, які потрапляли до сільських господарів-бауерів, жилося, як правило, вільніше, ніж промисловим, і харчувалися вони краще, хоча роботи й там було багато.

У листі Степанця Івана з с. Дударків Бориспільського району Київської області мова йде про 10-годинний робочий день, але відомо, що він дуже часто тривав по 12-16 годин. А встановленої за законом відпустки більшість остарбайтерів так і не діждали.

У листі Лисенко Дуні з м. Біла Церква Київської області описаний не тільки бідний раціон остарбайтерів, які жили у робочих таборах, але й езопівською мовою донесена інформація про нальоти союзницької артилерії: «Приїзжали до нас хлопці, грали і танцювали дуже і дуже було усьому городу «весело», дожидаємо на днях іще гостей».

 

  1. Лист Степанця Івана, с. Дударків, Бориспільський р-н, Київська область.

26 серпня 1943 р. –

Державний архів Київської області, Р-4826, оп. 1, спр. 57, арк. 40-40зв.

 

 

 

 

 

  1. Лист Лисенко Дуні, м. Біла Церква, Київська область. 29 серпня 1943 р. –

Державний архів Київської області, Р-4826, оп. 1, спр. 41, арк. 42-42зв.

 

 

 

 

 

 

А починалось все так.

Наприкінці вересня 1941 року нацистські керівники Третього рейху приймають рішення про завезення «робітників зі Сходу» до Німеччини. Спершу німецька окупаційна влада вирішила використати можливості виїзду на роботу в Німеччину на добровільних засадах. З цієї нагоди окуповані території були наводнені агітаційними листівками та брошурами, у яких в яскравих тонах описувалося майбутнє безтурботне життя і необтяжлива праця добровольців зі Сходу.

В одній з таких листівок «Багато тисяч української молоді призвано до відбуття трудової повинності. Чому?» викладено 6 аргументів на користь запровадження трудової повинності, яку слід було відбувати не тільки на теренах України, але й поза її межами протягом двох років.

Після того, як на батьківщину дійшли звістки про те, як Німеччина зустріла перших добровольців, їх потік, і до того незначний, швидко вичерпався. З весни 1942 року окупанти стали вдаватися до примусової депортації, часто хапаючи людей у місцях масового скупчення: кінотеатрах, базарах, церквах. Але, навіть якщо молодим людям надсилалися «цивілізовані» повістки («зобов’язання») щодо проходження медичної комісії для відбування трудової повинності «поза границями зайнятих областей», в них містилося загрозливе попередження: «В випадку Вашого нез’явлення, непослух цього рішення доведе до примусових заходів проти Вас або проти Ваших родичів. Крім цього порушення Вами обов’язку праці каратиметься в’язницею, тюрмою або замкненням в лагері для примусових робіт».

  1. Листівка «Багато тисяч української молоді призвано до відбуття трудової повинності. Чому?» –

Державний архів Київської області, Бібліотечний фонд, «Колекція листівок і плакатів», спр. 10, арк. 115-115зв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Повістка Бадруку Івану, с. Глеваха Васильківського району Київської області. 7 травня 1943 р.
    Державний архів Київської області, Р-2325, оп. 2, спр. 3, арк. 8-8зв.