«Просвітянки» з роду Косачів» (онлайн-виставка до 150-річчя від дня народження Лесі Українки та з нагоди 115-річчя створення Київської «Просвіти»)

Геніальна письменниця, інтелектуалка та патріотка

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Звягель, нині Новоград-Волинський – 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) – видатна українська письменниця, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка завдяки своїй творчості та діяльності посіла особливе місце в історії та культурі України, стала прикладом подвижницької праці на благо рідного народу. Вона писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі; залишила здобутки в царині фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського національного відродження.

Знаковою стала праця Лесі Українки на ниві просвіти. Про рівень просвітянського обдарування майбутньої славетної письменниці свідчить хоча б такий відомий факт: у віці 19-ти років Лариса Косач самостійно написала підручник для своїх молодших сестер «Стародавня історія східних народів», який згодом, у розпал Української революції, було видано друком. Чи не найяскравішим епізодом просвітницької діяльності Лесі Українки є її співпраця з Київською «Просвітою».

«Єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя»

Під час першої революції в Російській імперії (1905 – 1906 рр.) склалися більш сприятливі умови для створення українських культурно-освітніх установ. Протягом 1905–1906 та наступних років по всій Наддніпрянській Україні організовано осередки «Просвіти».

Товариство «Просвіта» у Києві було зареєстроване 26 травня 1906 р. На загальних зборах «Просвіти» 25 червня 1906 р. Лариса Косач та її сестра Ольга Косач-Кривинюк обрані членами правління поряд із Борисом Грінченком, Володимиром Дурдуківським, Сергієм Єфремовим, Модестом Левицьким, Володимиром Степанківським та Сергієм Шеметом. Пізніше, уже восени того самого року, у листі до буковинської письменниці Ольги Кобилянської Леся Українка зазначила: «…У Києві тепер єдиний ясний пункт на темному тлі українського життя – то наша недавно відкрита «Просвіта». Се ж перше легальне українське товариство у Києві, відколи він став «губернським городом російської імперії». […] «Просвіта наша хоче мати ширші завдання, ніж галицька, і, крім видавництва книжок для народу, хоче мати свою бібліотеку, книгарню, музей і всяку всячину, а чи воно пощастить, то, звісно невідомо». Як бачимо, плани у «просвітян» були грандіозні.

«Щоб українець, пробуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках»

Активна праця Лесі Українки у Київській «Просвіті» розпочалася у вересні 1906 р. після її повернення з літніх канікул, проведених на Полтавщині, у Гадячі. 17 жовтня письменниця пише заяву на ім’я Київського губернатора з проханням дозволити відкриття публічної бібліотеки при Київській «Просвіті» та висловлює готовність узяти на себе відповідальність за керівництво книгозбірнею (у липні аналогічне прохання вже подавав голова правління «Просвіти» Б. Грінченко). Зрештою цю ініціативу просвітян було відхилено владою.

Зазначені вище обставини не завадили Лесі Українці, ставши головою бібліотечної комісії товариства, налагодити жваву роботу щодо організації книгозбірні «Просвіти». Уже наприкінці року заснування товариства просвітянська бібліотека налічувала понад 2700 томів, найповнішим був відділ українознавства. Власну книгозбірню (1500 томів) товариству пожертвував громадський діяч, журналіст і видавець, член-засновник Наукового товариства імені Шевченка, Кость Паньківський.

В одному з листів до видатного вченого-сходознавця, поліглота Агатангела Кримського Леся Українка писала: «Наша мета – зробити нашу бібліотеку настільки багатою й розмаїтою, щоб українець, пробуваючи в Києві, не потребував ходити по чужих бібліотеках», натомість міг би задовольнити свої літературні та наукові потреби у рідній інституції. Перебуваючи у тісних творчих зв’язках із багатьма представниками тогочасної української інтелектуальної еліти, Леся Українка намагалася залучити їх до допомоги у комплектуванні книгозбірні «Просвіти» томами із власних бібліотек.

«…Общество [«Просвіта» у Києві] не заслуживает доверия…»

З великим натхненням Леся Українка працювала також і в інших секціях товариства – шкільно-лекційній та артистичній (останню з них Леся Українка очолила). Так, письменниця брала участь у підготовці рефератів (обравши теми «Роль юрби в сучасній белетристиці» та «Народницький театр на Заході і в нас») та організації літературно-музичних вечорів, присвячених знаковим постатям української науки та культури.

Від початку 1907 р. «просвітяни» вели роботу в умовах наступу післяреволюційної реакції російського уряду проти українства. Помітним ударом по діяльності Київської «Просвіти» стали арешти українських громадських і культурних діячів, які відбулися у ніч із 17 на 18 січня 1907 р. Зокрема, було заарештовано на короткий час Б. Грінченка, М. Лисенка, Лесю Українку. Так, ще восени 1906 р. у доповідній записці колезького асесора Київському губернатору було наголошено, що товариство «провадить революційну пропаганду у Києві та головним чином у провінції, розсилаючи по селах України брошури злочинного змісту» та в цілому «не заслуговує на довіру».

Навесні 1907 р. Леся Українка через погіршення стану здоров’я змушена була виїхати на лікування до Криму, а згодом – до Грузії, разом із чоловіком Климентом Квіткою, який отримав там посаду. Ольга Косач-Кривинюк також виїхала з Києва на Катеринославщину, де знайшла працю сільського лікаря. Діяльність сестер у Київській «Просвіті» припинилася. Закінчилася яскрава сторінка націлонального відродження українців початку ХХ століття. Хоча тема «Просвіти» знову й знову «виринає» в епістоляріях Лесі Українки 1907–1910 рр.: письменниця не перестала жваво цікавитися просвітницьким рухом.

На виставці репрезентовані документи з фондів Державного архіву Київської області, які ілюструють ті чи інші моменти діяльності «просвітянок» із роду Косачів.

  1. Список членів Правління (Ради) Товариства «Просвіта» у Києві. 29 червня 1906 р.
Ф. 10, оп. 1, спр. 21, арк. 14
  1. Прохання Голови правління Товариства «Просвіта» Б.Грінченка до Київського губернатора щодо призначення Лариси Петрівни Косач відповідальною за бібліотеку товариства. 29 липня 1906 р.
Ф. 2, оп. 42, спр. 220, арк. 3
  1. Відповідь інспектора типографій і т.п. установ і книжкової торгівлі при генерал-губернаторові О.Нікольського на відношення Київського губернатора щодо можливості відкриття у Києві Товариством «Просвіта» публічної бібліотеки та читальні. 12 вересня 1906 р.
Ф. 2, оп. 42, спр. 220, арк. 4
  1. Доповідна записка щодо місця проживання Л.П.Косач. Вересень 1906 р.

Ф. 2, оп. 42, спр. 220, арк. 11-11зв.
  1. Заява Л.Косач щодо готовності взяти на себе відповідальність за керівництво бібліотекою Товариства «Просвіта». 17 жовтня 1906 р.
Ф. 2, оп. 42, спр. 220, арк. 16
  1. Доповідна записка колезького асесора Київському губернатору щодо недоцільності надання дозволу на відкриття бібліотеки Товариством «Просвіта» у зв’язку з революційним характером діяльності останнього. 26 листопада 1906 р.
Ф. 2, оп. 42, спр. 220, арк. 19
  1. Повідомлення Б.Грінченка про склад Правління Товариства «Просвіта». 4 березня 1907 р.

Ф. 10, оп. 1, спр. 21, арк. 21-22
  1. Письмовий стіл Лесі Українки у меморіальній кімнаті Державного літературно-меморіального музею Лесі Українки. 1963 р. (Фото)
Р-915, оп. 2, спр. 193, арк. 70
  1. Прохання Ольги Петрівни Косач-Кривинюк (Олени Пчілки) до Київського губернатора стосовно видачі документів, необхідних для підтвердження її приналежності до дворянського роду. 9 грудня 1911 р.
Ф-1, оп. 170, спр. 618, арк. 1
  1. Запит Київського губернського правління до Київського губернського жандармського управління стосовно несудимості Ольги Петрівни Косач. 23 червня 1914 р.
Ф-1, оп. 173, спр. 870, арк. 16
  1. Довідка Київського губернського жандармського управління щодо політичної неблагонадійності Ольги Петрівни Косач-Кривинюк. 2 травня 1914 р.

Ф-1, оп. 173, спр. 870, арк. 18-18зв.