gototopgototop


                                                              Слово, чому ти не твердая криця,
                                                              Що серед бою так ясно іскриться?
                                                              Чом ти не гострий, безжалісниймеч,
                                                              Той, що здійма вражі голови з плеч?..

25 лютого 2016 року виповнюється 145 років з дня народження видатної доньки українського народу – Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки).

Вона народилась 25 лютого 1871 року у м. Новоград-Волинський, в родині українських інтелігентів: юриста, громадського діяча Петра Антоновича Косача та письменниці Ольги Петрівни (уродженої Драгоманової, літературний псевдонім – Олена Пчілка). Родина Косачів дала життя й виростила двох синів та чотирьох дочок – Михайла, Лариси, Ольги, Оксани, Миколи та Ізидори. У вихованні дітей велику увагу приділяли гуманітарному розвитку, прививали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи.
Великий вплив на формування свідомості дітей Косачів, зокрема Лариси, мали її родичі та їх друзі - М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Дане оточення сприяло ранньому входженню Лесі Українки у літературу:в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись.В 1884 р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.
Поетеса впродовж свого життя боролась із важкою хворобою, через яку дівчинка не відвідувала школу, проте завдяки матері та М. Драгоманову вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Леся Українка знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
Також у ній жив дух революціонера. У 1879 р. було заарештовано і вислано до Сибіру її тітку - Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її подруги — Марія Ковалевська. Ці враження виявилися настільки сильними, що згодом прозвучали у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеальним образом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”:

У дитячі любі роки,
Коли так душа бажала
Надзвичайного, дивного,
Я любила вік лицарства.
Тільки дивно, що не принци,
Таємницею укриті,
Не вродливі королівни
Розум мій очарували.
Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможців,
Що, сперечника зваливши,
Промовляли люто: «Здайся!»
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: «Убий, не здамся!»

                            „Кримські відгуки. Мрії”

З кінця 80-х рр. Леся Українка проживає у м. Києві.
Також відома її активна роль у становленні та діяльності ТоваристваПросвіта” у м. Києві. Серед архівних фондів Державного архіву Київської області наявні документи про даний період життя поетеси.
Так, у фонді державного архіву № 10 - Київське губернське у справах про товариства присутствіє, міститься інформація про створення та організацію діяльності даного Товариства, а також повідомлення його голови про вибір членів правління, до складу якого входила Лариса Петрівна Косач [ф. 10, оп. 1, спр. 21].
У фонді № 2 - Канцелярія Київського цивільного губернатора є заява Лариси Петрівни Київському губернатору про дозвіл на відкриття публічної бібліотеки Товариства "Просвіта" у м. Києві під особисту її відповідальність. У тій же архівній справі наявне таємне донесення начальника Київського охоронного відділення губернатору про революційно-пропагандистську діяльність даного Товариства, активним членом якого була Лариса Петрівна Косач [ф. 2, оп. 42, спр. 220].
Є серед архівних документів державного архіву і документи родичів Лесі Українки – автобіографія сестри Ольги Петрівни Косач-Кривенюк (оригінал) [ф. Р-2462, оп. 1, спр. 6], про її призначення консультантом відділу Інституту літератури Академії наук та про роботу над рукописами Лесі Українки та Олени Пчілки [ф. Р-2356, оп. 1, спр. 3]; виступ Ізидори Петрівни Косач-Борисової про перейменування вулиць Києва [ф. Р-2412, оп. 2, спр. 29], тощо.
Про вшанування поетеси, спогади про неї міститься інформація й у газетному фонді державного архіву. Так, у газеті „Київська Правда” за 1966 рік є цікава публікація про спогади Н. Вільченко - племінниці чоловіка Лесі Українки Климента Квітки „Я знала Лесю”, де вона згадує поетесу як надзвичайно справедливу, добру та чуйну людину [газетний фонд, Київська Правда 25.02.1966 № 47, с.4].
Леся Українка – це справжній феномен нашого народу. Великий поет України і жінка з трагічною долею, Вона була Людиноюз високої літери, яка не даремно прожила у цьому світі, залишивши зерно справедливості, волі та правди у душах кожного із нас…

                                                 Галина Бойко, заступник директора -
                                                 головний зберігач фондів
                                                 Державного архіву Київської області.

Людям з вадами зору

Aa
Aa
Aa
K
K
K

ФОНДИ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ

БАЗА ДАНИХ

КНИГИ РЕЄСТРАЦІЇ АКТІВ ЦИВІЛЬНОГО СТАНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 1919-1939 РОКИ

БАЗА ДАНИХ

КИЇВСЬКА ГУБЕРНСЬКА КОМІСІЯ 1-ГО ЗАГАЛЬНОГО ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 1897 РОКУ

БАЗА ДАНИХ

Електронний географічний каталог Державного арїіву Київської області періоду до 1917 року

Каталог

© Державний архів Київської області 2010 - 2015