Директор Держархіву Київщини Соф’я Каменєва: перед нами стоїть завдання – провести цифровізацію
Попри консервативну за суттю функцію архівів- зберігати минуле- реформи і технічний прогрес торкнулися й діяльності вітчизняних архіваріусів: паралельно процесу оцифровування багатьох документів тривають і зміни у законодавчої царині, яка регламентують їхню роботу. Про це кореспондентові порталу «Моя Київщина» розповіла директор Державного архіву Київської області Соф’я Каменєва.
– Соф’є Арсенівно, останній раз я спілкувався з вами ще на початку календарного літа, а саме 9-го червня- в міжнародний день архівів, коли на базі вашої установи стартував обласний інформаційно-комунікаційний марафон у форматі відкритого простору «АРХІВИ КИЇВЩИНИ-2022». Нагадайте, будь ласка, в чому його суть?
– Добре, але спершу я хотіла б відзначити на тлі яких процесів він відбувається. Як відомо, з нового року в країні був запроваджений один з етапів адміністративно-територіальної реформи і замість 25-ти районів на Київщині залишилося сім. Не секрет, що в рамках управлінської вертикалі архівна служба підпорядкована виконавчим органам влади: наша установа – Київській обласній державній адміністрації (структурним підрозділом якої ми є) , районні державні архіви – відповідним РДА. І оскільки відбулося укрупнення районів – постало питання про роботу наших колег в нових організаційних умовах. Відразу зазначу, що фонди державних архівів тих районів, що ліквідовані, не будуть звезені до адміністративних центрів укрупнених районів, а залишатимуться на місцях, просто матимуть назву – архівних секторів. Отже, у сенсі забезпечення збереження документів – підстав для хвилювання немає.
Окрім того, в зв’язку з утворенням на місцевому рівні об’єднаних територіальних громад, у цих ОТГ створюються власні архіви, тож маємо надати допомогу місцевому самоврядуванню в цій роботі.
-Але ж мабуть не тільки питанням реорганізації вашої служби на місцях була присвячена ця зустріч?
– Звичайно, разом з Регіональним центром підвищення кваліфікації Київської області ми тоді фактично провели фахову дискусію з вирішення усіх ключових проблем функціонування державних архівних установ.
– Власне, слово «марафон» передбачає певну тривалість, процес замість одноденної події…
-Саме так. Тому розпочався він влітку, а триватиме до кінця року тому ми за розробленим графіком щомісяця спілкуємося з нашими колегами на різних локаціях вже на місцях, у новоутворених районах.
Причому розмова скрізь торкалася не тільки факту децентралізації і певної реорганізації в нашій роботі. І на день нашого професійного свята, тут у Києві, і у подальшому, на місцях, ми обговорювали і продовжуємо надалі дискусію щодо питань управління комунікаційними процесами у нашій повсякденній роботі. Бо для фахівців інформаційної сфери потрібно не тільки знати, а й вміти донести свої знання, як в серединці нашої архівної системи, так і поза її межами.
Окрім того з наступного року має набрати чинність наш новий базовий закон- «Про Національні архівні інформаційні ресурси, управління документацією та архівами».
– Розкажіть, будь ласка, що нового буде в роботі вітчизняних архівістів і чим не влаштовував нашу владу чинний закон, прийнятий на зорі Незалежності?
– Слід визнати, що проект нового закону серед архівістів викликав неоднозначні оцінки. Дехто вважав, що краще внести зміни в існуюче архівне-інформаційне законодавство, ніж створювати абсолютно новий закон.
Нагадаю, що нині чинний закон про нашу діяльність був прийнятий 24 грудня 1993-го року. За цей час наше суспільство зазнала чимало новацій, як у технологічній сфері, так і на рівні зміни значного пласту лексики. Тож у проекті нового базового закону міститься чимало нових термінів і понять. Головне, що замість «архівних фондів» вводиться поняття «архівні інформаційні ресурси», що знайшло своє втілення навіть у назві закону, проект якого викладено аж на 58 аркушах. Окрім того, закон розглядає ці ресурси не як надбання лише українського народу, а ще і як частину світової культурної спадщини.
– Мабуть, виходячи з цієї задекларованої місії, вже зараз розширюються контакти із вашими закордонними колегами, про що свідчать регулярні брифінги для журналістів Голови Укрдержархіву Анатолія Хромова, з яких представники ЗМІ дізналися, що ви та ваші колеги одержуєте не тільки нові архівні матеріали (оцифровані копії) з-за кордону, але й суттєву допомогу в процесі оцифрування власних архівних документів…
– Дійсно процес переведення частини фондів у цифровий формат- один з пріоритетів у сучасній роботі вітчизняних архівістів. Тому розроблений спеціальний порядок організації створення, обліку та збереження цифрових копій фонду користування у Державному архіві Київської області.
Нам потрібно подбати також про створення страхового фонду і фонду користування тощо.
Тільки під дахом нашого обласного архіву зберігається понад два з половиною мільйонів документів. Тож перед нашими фахівцями стоїть завдання – зробити цифрові копії найбільш цікавих та значущих з них, аби виставити на нашому офіційному сайті для загального користування.
– Міністерство цифрової трансформації України – дотичне до вашої діяльності?
-Звичайно, але нині з ним пов’язані практично усі державні структури та органи місцевого самоврядування, оскільки «перехід на цифру» запланований скрізь.
А втім, як я вже казала, ми – структурній підрозділ КОДА, але в науково-методичному сенсі підпорядковані Державній архівній службі, яка здійснює свій менеджмент на усіма архівами через Мінюст. До речі, в зв’язку з прийняттям нового законодавства, що регламентує нашу роботу, є пропозиція, або Держархівслужба підпорядковувалася безпосередньо Кабінету Міністрів.
– Більшість з наших земляків безпосередньо не звертається до архівів, хіба що при виході на пенсію для визначення трудового стажу потрібні довідки з тих підприємств, які можливо вже ліквідовані, або при оформлення спадку…
– Не тільки. Все більше людей почали цікавитися рідною історією, своїм родоводом, аби мати власне генеалогічне дерево.
– Користування архівами – безоплатне чи усяк відвідувач має сплатити вам за надану послугу?
– Це залежить від того, якого характер приходить запит на документ. Якщо він вищезгаданого – соціально-правового характеру (відомості про стаж роботи, розмір зарплатні) а також інформація про репресованих родичів – то послуга безкоштовна..
– У деяких архівах існують персональні фонди відомих постатей минулого. А що робити в тому випадку, коли певний графоман подарить архіву свої документи, які не матиму жодної цінності?
– Існує ціла процедура оцінки цінності документу. Виходячи з критеріїв історичного, наукового, практичного та громадянського інтересу експертно-перевірочна комісія згодом і виносить свій вердикт щодо цінностей того чи іншого документу.
– Що потрібно зробити аби архівні документи зберігалися в належному чині і не постраждали від підтоплення чи гризунів?
– Головне – додержуватися відповідного режиму освітлення, температури, вологості. На все це потрібні кошти, які виділяються з державного бюджет.
– Звідки можна зробити висновок, що ваші підлеглі мають статус держслужбовців…
-Здебільшого так. Він не присуджується лише технічним працівникам галузі.
– А де навчають на архівістів?
-В столиці їх готують у деяких вишах. Насамперед відповідні кафедри є в університеті імені Шевченка та в Університеті культури, а також на одному з гуманітарних відділень НАУ.
– Наостанок вирішив поцікавитися найбільш цікавою роботою архівістів – науковою.
– Так, в нас тут чимало гідних напрацювань. На матеріалах досліджень архіву, побачило світ унікальне видання про адміністративно-територіальний поділ Київщини, починаючи з 15 століття до наших днів. Для зручності дослідників ми започаткували видання багатотомного анотованого реєстру описів фондів.
Також до пам’ятних дат та подій ми беремо участь у спільних виставках з музеями , зокрема з Вишгородським музеєм-заповідником, де знайомимо відвідувачів з цікавими сторінками минулого нашого регіону, такими як «Шевченко та Київщина», «Мапа рідного краю», «Київщина- діалог часів», тощо. Словом, для дослідників, істориків, краєзнавців, письменників наш архів- є справжнім Клондайком нової інформації, вірніше – старої, але невідомої широкому загалу.
– А чи існують ще «білі плями» історії, які можна ліквідувати за допомогою архівів?
-Безумовно. Не випадково щороку хтось з дослідників оприлюднює свої знахідки у пресі.