Німецькі «козирі» Гетьмана Скоропадського

3 (15) травня виповнюється 150 років від дня народження українського державного, політичного і громадського діяча, військовика Павла Петровича Скоропадського, але трохи раніше, 29 квітня, минає 105 років з дня ще однієї події, пов’язаної з його іменем, – проголошення Гетьманату, утворення Української Держави – головного дітища Гетьмана Скоропадського.
Державний переворот П. Скоропадського на перших порах підтримали найбільш забезпечені верстви населення: поміщики, промисловці, банкіри, обмежені у своїх економічних і політичних правах попереднім урядом УНР, а також середнє і заможне селянство. Але основною опорою нової влади стали німецькі та австро-угорські окупаційні війська. Саме ця підтримка являла собою одночасно і силу, і слабкість гетьманського режиму. Сама окупаційна влада та її очільники у Берліні не розглядали Українську Державу як самодостатнє державне утворення. Німецькому генералові Еріху Людендорфу належать слова: «Ніколи не існуватиме життєздатна українська держава. Національний дух України існує й утримується завдяки перебуванню наших армій».
У виставці представлені документи, які розкривають суть українсько-німецьких відносин у дипломатичній, військовій, внутрішньо-політичній, юридичній, економічній та фінансовій сферах, вплив повстанського руху в Україні і наростання революційних настроїв в Австро-Угорщині і Німеччині на падіння гетьманського режиму.
Попри реальне, досить критичне, ставлення до можливостей української влади, Німеччина й Австро-Угорщина були вкрай зацікавлені у використанні українських ресурсів, насамперед у забезпеченні своїх країн продовольством і сировиною, тож під час дипломатичних зустрічей і «дружніх» обідів тон їхніх промов був зовсім іншим. «І коли з багатьох сторін у цій країні нас зустрічають не з великим бажанням, а з недовірою та інколи навіть з відкритою ворожістю, […] я сподіваюсь, що як тільки Україна стане твердо на свої власні ноги як незалежна і самостійна Держава … ці люди […] будуть в свій час із вдячністю згадувати про Німецького солдата» (з промови фельдмаршала Германа фон Ейхгорна під час обіду, даному на його честь Гетьманом Скоропадським 8 червня 1918 року).
Допомагаючи утримувати східний антибільшовицький фронт, окупаційні війська претендували на частину військової здобичі (озброєння, обмундирування тощо), а також спорядження, що зберігалося на військових складах України ще з царських часів, при цьому часто, як свідчать документи, їх апетити значно перевищували належне їм за домовленістю.
Ще напередодні гетьманського перевороту, 25 квітня 1918 року, Ейхгорн оприлюднив наказ про запровадження воєнно-польових судів в Україні. Надалі втручання окупаційної влади у правову і внутрішньо-політичну сфери Української Держави ставало чим далі жорсткішим: у багатьох випадках «злочинців» передавали до рук німецького казенного суду та особливих робочих груп, які виносили вироки згідно з умовами воєнного часу. Для утримання заарештованих німцями осіб вивільнялися приміщення в українських тюрмах, ув’язнених та німецький караул ставили на продовольче і матеріальне забезпечення. Так, у Києві в розпорядження німецького командування був переданий новий корпус арештного дому на Лук’янівці.
У фінансовій сфері мала місце інтервенція німецької й австро-угорської валюти, курс якої поступово зростав. Нерідко військові вимагали в дрібних українських підприємців приймати марки й крони за невигідним курсом, що підривало фінанси країни та її економіку в цілому.
Але, звичайно, найбільше незадоволення всіх верств населення викликали масові реквізиції. Відбиралося не тільки продовольство, збіжжя, фураж, але й транспортні засоби, реквізувалися помешкання лікарень, шкіл, управ тощо. Нерідко при цьому застосовувалися фізичні методи переконання тих, хто намагався перешкодити беззаконню. Особливим свавіллям і застосуванням грубих методів відзначалися австро-угорські військові частини.
Повернення гетьманською владою поміщицького землеволодіння, конфіскація у селян наданої їм в часи УНР землі, запровадження 9-12-годинного робочого дня у промисловості (замість 8-годинного, встановленого Центральною Радою), численні локаути приводили до поширення антигетьманських настроїв та розгортання боротьби проти режиму П. Скоропадського, підтримуваного німецькими багнетами. Чим далі більше гетьманська влада втрачала підтримку населення країни. Форми спротиву були різні: від складання «куплетів і пісень з явно образливими висловами на адресу Гетьманської влади і Німців» до відкритого протесту: замаху на німецьких солдатів, підготовки нападу на військові частини. Стосовно останнього заслуговує на особливу увагу план німецької військової частини, розташованої на київському Хрещатику, із зазначенням пошти, артилерійського сараю, в’язниці та проходів до них. План містився у конспіративному листі і свідчив про підготовку нападу на цю військову частину з метою визволення заарештованих. Найвищою формою спротиву, звичайно, були повстання, що виникали стихійно, або ретельно готувалися різними політичними силами, опозиційними уряду.
З метою утримання контролю над ситуацією керівниками Державної Варти – спеціального органу для здійснення охоронних та каральних функцій – губернським старостам рекомендувалася найтісніша співпраця з начальниками німецько-австрійських військових частин по обміну конфіденційною інформацією «для своєчасного прийняття спільних з австро-німецькою владою погоджених заходів по всій губернії» для встановлення порядку. В цьому ж контексті слід розглядати два взаємопов’язані документи: копію листа Київського губернського старости І. Л. Чарторижського до начальника Штабу 27-го німецького резервного корпусу щодо розподілу німецьких військ у Звенигородському і Таращанському повітах Київської губернії з метою запобігання розповсюдженню антигетьманського повстання та проєкт їх розташування у трьох повітах губернії.
Окремий блок запропонованих у виставці документів присвячений останньому етапу співіснування гетьманської і німецької окупаційної влади, коли розпропаговані більшовиками, демотивовані і дезорганізовані антигетьманським повстанням Директорії та революційними подіями на їх власній батьківщині, німецькі солдати відмовлялися «втрачати своє життя за порядок на Україні».
Підсумовуючи можна зазначити, що постать і діяльність Павла Скоропадського і досі викликають суперечки серед науковців і оцінюються як негативно, так і позитивно. Щодо останнього, то безперечним здобутком Гетьмана П. Скоропадського є розбудова української державності та увага до розвитку освіти, науки і культури. Опора на німецький окупаційний режим дозволили йому 8,5 місяців утримуватися при владі і протистояти розбурханому революцією українському суспільству, забезпечуючи функціонування економіки і добиваючись визнання Української Держави на міжнародній арені. Однак нездатність приборкати свавілля окупаційної влади разом з повною залежністю від неї підривало авторитет самого гетьманського режиму і вело до його повалення.
За злою іронією долі Павло Скоропадський розділив жереб багатьох німців, що загинули наприкінці війни: перебуваючи в еміграції, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування англо-американською авіацією станції Платлінг, що поблизу Мюнхена в Баварії, він був смертельно поранений і помер 26 квітня 1945 року в лікарні монастиря Меттен.
Запропонована виставка представлятиме інтерес для науковців, вчителів, викладачів і пересічних громадян, що цікавляться вітчизняною історією. Печатки на декількох з представлених документів (Окремого Чорноморського козацького кошу, Бородянської волосної народньої управи) можуть викликати зацікавленість спеціалістів зі сфрагістики.

 

  1. Циркуляр Українського Телеграфного Агентства щодо обіду у німецького посла у Києві 21 травня 1918 р. 23 травня 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 145, арк. 3-5.

 

  1. Повідомлення про зустріч Гетьмана П.Скоропадського з генерал-фельдмаршалом Ейхгорном.

8 червня 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 150, арк. 1-1зв.

 

  1. Звернення директора Департаменту Державної варти П.О.Аккермана до Штабу Верховного командування німецьких військ Київської групи щодо посилення військової охорони залізничної ділянки Кореневе – хутір Михайлівський. Вересень 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 150, арк. 4.

 

  1. Повідомлення в.о. начальника штабу IV Київського корпусу Київському повітовому комендантові щодо порядку розподілу між німецькими і українськими військами реквізованої і зібраної зброї. 3 серпня 1918 р.

Ф-1381, оп. 1, спр. 9, арк. 3-3зв.

 

  1. Телеграма Київському військовому начальнику щодо поділу майна, яке перебуває на речових складах, між австро-німецькими й українськими військами. 2 листопада 1918 р.

Ф-1381, оп. 1, спр. 9, арк. 35.

 

  1. Обіжник директора Департаменту Державної варти губерніяльним старостам і градоначальникам Української Держави із випискою з наказу фельдмаршала Ейхгорна щодо передачі німецькій владі злочинних елементів. 3 липня 1918 р.

Р-2793, оп. 2, спр. 5, арк. 14

 

  1. Вирок Коробченку Н.І. за порушення наказу про здачу зброї, затверджений капітаном німецьких військ Кинаком. 10 липня 1918 р.

Ф-7, оп. 3, спр. 2217, арк. 3.

 

  1. Розпорядження начальника Головного тюремного управління щодо заходів по облаштуванню нового корпусу Київського арештного дому на Лук’янівці для потреб німецького командування. 30 травня 1918 р.

Ф-7, оп. 2, спр. 1080, арк. 1-2.

 

  1. Донесення начальника Київської губернської тюрми Київській тюремній інспекції щодо передачі Київського арештного дому у розпорядження німецького командування. 22 вересня 1918 р.

Ф-7, оп. 2, спр. 1063, арк. 2-2зв.

 

  1. Розрахунок харчової розкладки для німецького караулу, що знаходиться при Уманській тюрмі. Травень 1918 р.

Ф-7, оп. 2, спр. 1120, арк. 30.

 

  1. Повідомлення директора Кредитової канцелярії Міністерства фінансів Української Держави щодо курсу німецької марки і австро-угорської крони. 28 червня 1918 р.

Р-2797, оп. 1, спр. 123, арк. 3-3зв.

 

  1. Лист голови управління 2-го Чигиринського товариства споживачів до Чигиринського повітового старости щодо прийому німецької марки за завищеним курсом. 3 серпня 1918 р.

Р-2797, оп. 1, спр. 123, арк. 24-24зв.

 

  1. Лист помічника начальник Державної Варти Київського повіту до голови волосної управи щодо розповсюдження чуток про реквізицію німцями врожаю поточного року. 1 серпня 1918 р.

Р-2794, оп. 1, спр. 19, арк. 22-22зв.

 

  1. Копія відношення Німецької етапної комендатури у м. Бердичів на ім’я Бердичівського повітового старости щодо незадовільної роботи Державного хлібного бюро, що примушує німецькі війська до проведення реквізицій. 21 вересня 1918 р.

Р-2797, оп. 1, спр. 89, арк. 14.

 

  1. Копія розпорядження виконуючого обов’язки голови Бородянської волосної управи щодо забезпечення німецьких військ продовольством. 1918 р.

Р-2794, оп. 1, спр. 33, арк. 337

 

  1. Повідомлення київського губернського старости щодо реквізиції німецьким загоном 4 автомобілів, що належали Черкаській земській управі. Жовтень 1918 р.

Р-2797, оп. 1, спр. 89, арк. 25.

 

  1. Лист директора Департаменту нижчої освіти А.Лещенка до міністра внутрішніх справ з проханням сприяння у звільненні шкільних будинків від австрійських і німецьких військових частин. 20 вересня 1918 р.

Р-2797, оп. 1, спр. 87, арк. 40-40зв.

 

  1. Опис одержаних відомостей про діяльність австро-угорських військ.

1918 р.

Ф. Р-2793, оп. 1, спр. 150, арк.  6

 

  1. Розпорядження директора Департаменту Державної варти щодо нагляду за репертуаром театрів.

19 липня 1918 р.

Р-2793, оп. 2, спр. 5, арк. 6

 

  1. Копія протоколу дізнання щодо виконання куплетистом М.Грановським (Крижановським) іронічних куплетів на адресу української і німецької влади.

22 вересня 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 241, арк. 6-6зв.

 

  1. Телефонограма в.о. начальника Старокиївського району Київської Державної варти Дядика щодо здійснення замаху на німецьких солдат.

12 серпня 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 827, арк. 1.

 

  1. План німецької військової частини із зазначенням пошти, артилерійського сараю, в’язниці та проходів (з конспіративного листа). 1918 рік.

Р-2793, оп. 1, спр. 146, арк. 32

 

  1. Секретне повідомлення директора Департаменту Державної варти П.О.Аккермана щодо підготовки більшовицького повстання проти німецької окупаційної влади. 15 травня 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 32, арк. 2-2зв.

 

  1. Копія листа Директора Української Державної варти до Київського, Чернігівського і Полтавського губернських старостів з проханням забезпечити спільні з німецько-австрійською владою дії щодо наведення порядку у губерніях.

17 серпня 1918 р.

Р-2793, оп. 2, спр. 5, арк. 59

 

  1. Копія листа Київського губернського старости І.Л.Чарторижського до начальника Штабу 27-го німецького резервного корпусу щодо розподілу німецьких військ у Звенигородському і Таращанському повітах Київської губернії з метою запобігання розповсюдженню антигетьманського повстання.

3 серпня 1918 р.

Р-2797, оп. 2, спр. 61, арк. 6-7.

 

  1. Проєкт розташування німецьких військ у повітах Таращанському, Звенигородському і Канівському (карта). 3 серпня 1918 р.

Р-2797, оп. 2, спр.  61, арк. 1.

 

  1. Термінове секретне повідомлення начальника контррозвідувальної служби всього району Південної армії Київському градоначальнику щодо наказу німецьким військам не брати участь у придушенні більшовицького повстання.

5 жовтня 1918 р.

Р-2793, оп. 2, спр. 10, арк. 28.

 

  1. Повідомлення начальника контррозвідувальної служби всього району Південної Армії щодо роззброєння січовими стрільцями австрійських військових частин. 3 листопада 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 32, арк. 3.

 

  1. Повідомлення начальника контррозвідувальної служби всього району Південної Армії щодо самочинного залишення німецькими військами позицій на ділянці Українського фронту. 3 листопада 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 32, арк. 8.

 

  1. Відозва «Громадяне!», підписана членами Директорії.

15 листопада 1918 р.

Р-2793, оп. 2, спр. 10, арк. 50

 

  1. Повідомлення голови Державної залізничної варти Київського відділу Київського району начальнику інформаційний відділу при Київському градоначальнику щодо заключення перемир’я між німецькими і петлюрівськими військами. 30 листопада 1918 р.

Р-2793, оп. 1, спр. 8, арк. 1-1зв.